Теплицька громада провела в останню земну дорогу Захисника України – Романа Ільчука
Не так мріяла мати зустрічати сина на своєму подвір’ї… Натомість вчора востаннє зустрічала вона свою кровинку вдома, щоб уже наступного дня провести його навіки… Проклята війна, прокляті вороги вирвали в матері єдиного сина, забрали молоду людину, молоде життя…
Сьогодні Теплицька громада провела в останню земну дорогу Захисника України – Романа Миколайовича Ільчука.
Роман народився 1 грудня 1993 року у селі Мала Мочулка. Згодом родина Романа переїхала на постійне місце проживання у село Очеретня Погребищенського району Вінницької області. Там Роман зростам, навчався у Очеретнянській середній школі, яку закінчив у 2011 році. Того ж року вступив до Вінницького ПТУ №17 та здобув професію електрозварювальника. Доброзичливий, щирий, відповідальний та працьовитий – так про нього відзиваються односельці.
3 листопрада 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ, проходив службу у військовій частині Національної Гвардії України. Служив командиром 2 відділення розвідувальних безпілотних комплексів спеціального призначення оперативно-тактичного з’єднання 1 корпусу НГУ «Азов» «Червона калина».
Завжди сумлінно виконував бойові завдання, за що був нагороджений відповідними відзнаками і нагородами. Мав добрий рівень мотивації, користувався авторитетом серед побратимів.
Свій останній бій командир прийняв 18 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини в районні ведення бойових дій біля населеного пункту Родинське Покровського району Донецької області. Йому 31…
Звичайно, у такому віці Роман мав багато планів, він хотів любити, виховувати дітей, працювати, радіти життю. Молодий, мужній захисник, відважний воїн, патріот своєї країни, добрий син, люблячий чоловік, вірний друг, надійний побратим... Можна продовжувати ще і ще розказувати про Романа, та клята війна забрала його життя. Московити обірвали ще один український рід…
У Захисника залишилися мати та кохана жінка...
Рідні, друзі, побратими, односельчани та усі небайдужі прийшли численно провести Романа в його останню дорогу. Сльози, біль, смуток, розпач - це те, що сьогодні було на очах в усіх, хто прийшов до Романа.
Церемонія поховання відбулася з усіма військовими почестями. Останню шану Воїну віддали воєнним залпом, звук якого переповнював серця невимовним сумом за ще однією втраченою долею… Державний Прапор України, що огортав домовину бійця, передали мамі Романа, як символ синової мужності та відданості Україні. Поховали Воїна на місцевому кладовищі під звуки Державного Гімну.
Важко сприймати смерть наших захисників. Ще важче знайти слова втіхи матері, яка втратила єдиного сина на війні. Чим її втішити, коли для неї скінчилось все, все, зо що вона трималась, що давало їй силу?...
Молимось, щоб Господь Бог дав їй силу пережити цю важку і непоправну втрату.
Завдячуючи таким хлопцям, як Роман, який мужньо воював за кожного з нас, сьогодні Україна тримає цю оборону. Кожен день нашого життя сьогодні – це віддане життя наших Героїв… Пам’ятаймо про це завжди. Цінуймо кожен день, дарований їхнім подвигом.
Доземний уклін нашому Захиснику – Роману Миколайовичу. Нехай в мирі спочиває його добра та щира душа.
Молодий, енергійний, надійний та усміхнений – таким Роман залишиться у серцях усіх, хто його знав, любив та шанував. Відважним героєм та прикладом він стане для майбутніх поколінь.
Слава Україні 
Слава її Героям
