Теплицька громада попрощалась із військовослужбовцем Артуром Полярушем
Сльози, біль, розпач… Україна щодня ховає своїх синів і доньок… І все більше майорять прапорів на цвинтарях України, рясніють чорними хустками міста і села, червоні гвоздики схиляють голови, ніби розуміють, що їм лягати на домовину Захисника.
Знову біда у Теплицькій громаді. Молодий Воїн повернувся з війни НА ЩИТІ.
Сьогодні Тепличчина зустріла і провеле в останню земну дорогу бійця 68-мої окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша – Артура Валентиновича ПОЛЯРУША, 1993 року народження. Йому навіки 32…
В квітні 2024 року Артур був мобілізований до лав ЗСУ. Служив на посаді номер обслуги 3 кулеметного відділення кулеметного взводу єгерського батальйону.
У серпні 2024 року батьки Артура отримали сповіщення про зникнення безвісти їхнього сина під час виконання бойового завдання із захисту України.
Майже рік вони молилися, сподівалися та плекали надії на хорошу звістку. Майже рік невідомості і чекання… Та, на жаль, доля виявилася невблаганною – надія змінилася на гіркий біль.
З’ясувалося, що Артур загинув під час виконання бойового завдання 16 серпня 2024 року в районі населеного пункту Комишівка Покровського району Донецької області. Під час одного з обмінів тілами з ворожою стороною тіло Артура було повернуто на Батьківщину. Його загибель підтвердила експертиза ДНК.
Сьогодні, у річницю загибелі, зболене тіло Героя знайшло вічний спочинок на малій батьківщині у селі Степанівка.
Навколішки зустрічали Артура жителі громади, виказуючи шану Воїну, що боровся за мирне завтра кожного з нас, і віддав у цій боротьбі найдорожче – своє життя. Останню дорогу Захисника люди щедро встелили різнобарвними літніми квітами.
Артур щиро вірив у перемогу, вболівав за долю та майбутнє України. А майбутнє Артура відібрала війна, юнак так і не встиг створити власної родини. У нього залишилися вічно сумуючі батьки, сестра та брат.
У траурній процесії несли весільне гільце та коровай. Церемонія поховання відбулася з усіма військовими почестями. Востаннє схилилися над домовиною сина батьки, брата – сестра і брат, рідні, друзі…
Прапор України, що вкривав домовину Захисника вручили батькам як символ держави, якій вірно і до останнього подиху служив їх син. Останню шану Воїну віддали воєнним залпом, звук якого переповнював серця невимовним сумом за ще однією втраченою долею і сповістив, що навіки спочив Воїн, який загинув за Україну.…
Сумуємо усією громадою та підтримуємо рідних у важку годину скорботи. Важко підібрати слова, які б хоч трохи втішили їх у цьому горі. Нехай Господь дасть їм сили пережити цю важку втрату.
Доземний уклін нашому Захиснику Артуру Валентиновичу Полярушу. Нехай в мирі спочиває його добра та щира душа.
Пам’ятаймо ціну нашого, відносно, мирного життя в тилу. Завдяки жертовності Артура і тисячам вже полеглих воїнів, ми залишаємось живі та при державі. Не забуваймо, що там, де лізуть московити – завжди в очі дивиться смертоносна війна…
