Теплицька громада попрощалась із військовослужбовцем Володимиром Бичком
Скільки життів забере ще ця безжальна війна, скільки горя і сліз принесе вона усім нам... Скільки людських криків, скільки втрачених життів та доль… Мабуть відповідь очевидна – скільки буде жити росія, стільки буде війна, стільки вона буде нас вбивати…
Сьогодні наша громада знову у жалобі, ми попрощалися із ще одним захисником України, який поліг у бою з російськими загарбниками.
Володимир Анатолійович Бичок загинув, захищаючи Україну, виборюючи право для всіх нас жити на своїй Богом даній землі.
Володимир народився 28 грудня 1979 року в селі Стражгород. Там пройшло його дитинство та юність. До дев’ятого класу навчався у місцевій школі. Згодом - у Теплицькому професійному аграрному ліцеї та Уманському аграрному університеті за спеціальністю агроном. По закінченню працював у стражгородському сільськогосподарському підприємстві механізатором, а згодом – агрономом, як і його батько. Також займався і ремонтними роботами, обробляв власні паї.
Найбільшим щастям і радістю для Володі була сім’я. Разом з дружиною виховували доньку та сина. Він працював і жив заради них.
Односельці згадують Володимира як надзвичайно добру, щиру, життєрадісну, товариську, трудолюбиву людину. Він умів дружити і цінувати дружбу, завжди готовий підкласти плече допомоги. У ньому гармонійно поєднувались найкращі риси характеру.
Військовий шлях Володимира розпочався з 2017 року. Тоді він підписав контракт із ЗСУ. За цей час воював на різних ділянках фронту. В 2020 році повернувся до цивільного життя. Жив звичайним мирним життям – працював, виховував дітей, планував, мріяв, сподівався... Але війна зруйнувала все…
Володимир став на захист країни в липні 2022 року. Бойові завдання виконував на посаді командира міномета стрілецького батальйону у складі 66-ої окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго. Перебуваючи на передовій, молодший сержант Володимир Бичок не раз дивився смерті у вічі. Завжди сумлінно виконував накази і бойові завдання, за що був нагороджений відповідними відзнаками і нагородами. Досвідчений, мав добрий рівень мотивації, користувався авторитетом серед побратимів.
1 червня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Рідкодуб Краматорського району Донецької області Володимир прийняв свій останній бій. Він загинув як воїн, залишивши після себе не лише біль втрати, а й приклад мужності, честі та самопожертви.
Ще один наш земляк, що воював за мир та свободу України, пішов до лав Небесного війська, виконавши на землі бойове завдання. Він до останнього подиху був вірним Українському народу…
Воїну назавжди 45…
Вдома Володимира чекали донечка, син, дружина, мати та сестра… Саме цими днями він мав приїхати на випускний доньки. Не судилось… Російська війна вирвала його із життя… Повернувся додому на щиті... назавжди...
Останній земний шлях Володимира Анатолійовича був скроплений сльозами та безліччю живих квітів, як символом скорботи та вічності…
Державний Прапор України, що огортав домовину Воїна передали сину Захисника, як символ батькової сили, мужності та відданості Україні. Гучні три постріли у небо та Гімн України сповістили, що душа Воїна навіки упокоїлася у рідній землі. Тепер молодший сержант Володимир Бичок навічно в Небесному Воїнстві…
Востаннє схилилися над його домовиною матір, дружина, донечка, син, сестра, бойові товариші, а також всі, хто знав, поважав та любив Володю.
Немає жодного людського слова, яке б могло утішити рідних бійця. Хай Бог дасть їм сили пережити цю важку втрату.
Сумуємо усією громадою та підтримуємо рідних у важку годину скорботи. Нехай опіка Всевишнього дасть сили пережити це велике горе. Ніколи не пробачимо окупантам за те жахіття та біль, які вони принесли на нашу землю…
Герої не вмирають. Їхні душі сяють найяскравішими зірками. Вони завжди поруч з нами. Вони відгукуються у наших серцях, очах, думках та спогадах, вони відгукуються в душі української нації.
Доземний уклін Воїну-захиснику Володимиру Бичку. Нехай в мирі спочиває його добра та щира душа.
Пам’ятаймо ціну нашого мирного життя в тилу. Не забуваймо ні на хвилину, що там, де лізуть московити завжди в очі дивиться смертоносна війна. Пам’ятаймо…
