Теплицька громада попрощалась із військовослужбовцем Юрієм Чернецем
Біль втрати нестерпний, серце рветься на шматки від безсилля... Наші Захисники – Герої вмирають, вмирають від російських куль. Вони ще вчора були звичайними людьми з їхніми мріями та планами, які в мирному житті були такі далекі від військової справи. Але коли в країну прийшла біда, взяли до рук зброю і пішли захищати.
Сьогодні нас знову об’єднало горе болючої втрати… Теплицька громада прощалась із Воїном - захисником.
Чернець Юрій Віталійович приєднався до Небесного війська.
Народився Юра в Теплику 11 квітня 1972 року, тут закінчив школу, здобув професію шофера. Далі строкова служба в армії, робота, одруження. Разом з дружиною виховували чотирьох дітей та трьох онуків.
Юра впродовж свого життя займався тим, до чого мав хист і здібності – опанував професію будівельника та був майстром своєї справи, мав золоті руки, будував, облаштовував будинки. Усі, хто знав Юру, цінували його за щирість, доброту та готовність завжди прийти на допомогу. Він безмежно любив своїх рідних, підтримував, піклувався про них. Був гарним другом, надійним побратимом та щирою людиною.
Свідомо приєднався до лав ЗСУ у липні 2024 року. Служив на посаді командира станкового гранатомета протитанкового взводу механізованого батальйону. Брав участь у пекельних боях, сміливо захищаючи кожного з нас. На цій війні він побачив справжнє пекло.
16 лютого 2025 року старший сержант Юрій ЧЕРНЕЦЬ прийняв свій останній бій поблизу населеного пункту Зибине Чугуївського району Харківської області, мужньо виконавши свій військовий обов'язок. Він пішов так, як йдуть усі справжні воїни — під час бою, проявивши свою генетичну міць, захищаючи свою Батьківщину та її майбутнє від кровавих московитів.
Сьогодні ще один Прапор України замайорів на Теплицькому кладовищі, нагадуючи про чергову втрату земляка. Ще одна жінка стала вдовою… Ще одна мати поховала сина… Без надійної підтримки та опори залишились діти та онуки. Осиротіла ще одна українська родина…
Нестерпний біль та гіркий смуток постійно витали у повітрі, вони роз’їдали зсередини кожного, хто знав Юру. Важко знайти слова втіхи, які б змогли зменшити душевний біль, коли перестає битися серце рідної людини… Це наш спільний біль, спільна втрата і спільне горе...
Державний Прапор України, що огортав домовину Воїна передали старшому сину Сергію, як символ батькової мужності та відданості Україні. Гучні три постріли у небо та Гімн України сповістили, що душа Воїна навіки упокоїлася у рідній землі. Тепер Юра навічно в Небесному Воїнстві…
Теплицька громада висловлює щирі співчуття рідним та близьким Юрія Віталійовича. Схиляємо разом з вами голови у скорботі та розділяємо біль втрати.
Спи спокійно, Воїне, нехай Господь дарує тобі Царство Небесне та вічний спокій твоїй добрій душі. Світла пам’ять про тебе і вдячність за твій подвиг назавжди залишаться у наших серцях.
Ми зобов’язані і будемо пам’ятати та передавати цю пам’ять нашим нащадкам, щоб знали хто вбивав, щоб не пробачили тим виродкам ніколи ні ми, ні наші діти, ні наступні покоління.
Слава Нації
Смерть ворогам
