Теплицька громада провела в останню земну дорогу свого Захисника - Євгена ГНАТЕНКА
Реальність війни - відразлива і моторошна. Вона забирає найдорожче: у матерів - дітей, у дружин – чоловіків, у людства – життя. Війна – це кров, це рани, це біль, плач і відчай…
Сьогодні Теплицька громада разом із скорботною родиною та побратимами, провела в останню земну дорогу свого захисника, який поклав на вівтар української державності найдорожче – своє життя.
ГНАТЕНКО Євген Борисович – молодий і відважний воїн, який свій шлях у війську розпочав ще в 2014 році. Тоді двадцятирічний юнак не вагаючись став на захист своєї країни. Увесь свій бойовий шлях Женя пройшов в 131 розвідувальному батальйоні. Попри свій молодий вік, він побачив і пропустив крізь себе справжнє жахіття війни…
Бойові побратими згадують Євгена як вірного, сміливого і безстрашного воїна, який не мав страху. Він був вірним другом, людиною слова, людиною мужності, зразком незламності та міцності духу. Він був справжнім... Він завжди був своїм, з ним було легко і надійно… Він був не просто побратимом - він був БРАТОМ...
Заслуги Євгена неодноразово високо оцінювало командування. Медалі «За службу Україні», «За військову службу Україні», памʼятна відзнака «Хрест розвідника» та цілий ряд подяк і нагород залишаться в памʼять про його подвиги в імʼя захисту Батьківщини.
Як і кожен боєць, Женя мріяв про день, коли на рідній землі знову будуть мир і спокій, він марив поверненням до мирного життя, до своєї родини, вдихав кожну мить свого молодого життя. Мав ще стільки життєвих планів і задумів. Але клята війна усе вирішила по своєму...
26 вересня 2024 року під час авіаційного та ракетного удару Євген загинув…
Важко... Боляче... Бракує слів...
Осиротіла ще одна українська родина…
Біль, який несамовито розриває серця, – це не тільки біль родини, це біль усієї громади та країни. Справжній патріот, вірний син України – таким старший сержант Євген Гнатенко назавжди залишиться у нашій пам’яті, а його ім’я навіки буде взірцем мужності, патріотизму та незламності.
Востаннє нашому земляку віддали військові почесті. Дружині полеглого військовослужбовця вручили Державний Прапор України, який почесна варта зняла з домовини. На честь воїна пролунав трикратний стрілецький салют…
Тепер він – навічно з небесною вартою, а над його могилою навіки майорітиме синьо-жовтий стяг…
Герої не вмирають, вони безсмертні...
Вмирають вороги...
