Теплицька громада попрощалась із військовослужбовцем Русланом Матощуком
Війна… Дуже страшне слово. Воно одне, просте, але стільки в ньому болю, жорстокості та сліз… Сліз матерів, дітей, дружин, закоханих. Вона робить дітей сиротами, жінок - вдовами, а декого - калікою на все життя... Це наше сьогодення...
На жаль, сьогодні на одному з кладовищ нашої громади замайорів ще один Прапор України на могилі Захисника... На вічний спочинок сьогодні провели Воїна – Матощука Руслана Петровича. Його життя обірвала російська війна.
Народився наш Захисник в селі Важне 2 квітня 1974 року. Навчався у Степанівській школі, після якої продовжив вчитися в Теплицькому професійному аграрному ліцеї. Пізніше проходив строкову службу. Все життя працював біля землі, був справжнім господарем, не цурався роботи. Добрий, працьовитий і невтомний, чоловік, якому піддавалась будь-яка робота. Він був вдячним сином, чудовим братом, вірним другом. Понад усе любив свою сім’ю - дружину, сина та доньку. Як і всі мав багато планів на майбутнє, але їх не судилось реалізувати через війну...
Руслан став на захист України 13 березня 2024 року по мобілізації. Служив на посаді електрика технічного обслуговування бронетанкової техніки ремонтного взводу ремонтної роти бронетанкового озброєння і техніки ремонтно-відновлювального батальйону.
9 листопада 2024 року при виконанні бойового завдання на Краматорському напрямку Руслан отримав тяжкі поранення. Лікарі боролися за його життя, але, на жаль, 19 листопада він відійшов у вічність… Нещадна війна різким рухом обірвала життя Людини. Людини, яка стала на захист своєї родини, своєї країни, всіх українців.
Важко сприймати смерть наших захисників. Ще важче знайти слова втіхи і підтримки для рідних, близьких та знайомих загиблого.
Небесне військо стало сильнішим, але наша втрата – незмірна. Теплицька громада висловлює щире та глибоке співчуття рідним, близьким та побратимам Руслана. Поділяємо ваше горе у ці гіркі хвилини. До цього не можна звикнути й змиритися. Цього не можна ніколи і нізащо пробачити... Всім серцем сумуємо…
Герої, нажаль, вмирають... але вони живуть в наших серцях, в кожному нашому подиху, в кожному стукоті серця… Їхня душа відчувається… Вони залишаються з нами – щоб ми пам’ятали, якою ціною заплачено за кожний ранок, за кожний день і кожну ніч...
Матощук Руслан Петрович - це ім'я назавжди буде вписано у Великій Книзі Пам'яті України. А ми, всі ті, хто ще лишились на цій землі, будемо розповідати дітям та онукам про великий подвиг земляків, які пішли у Вічність заради майбутнього кожного з нас. Ми будемо розповідати хто їх вбивав, щоб не пробачили тим вбивцям ніколи ні ми, ні наші діти, ні наступні покоління…
Слава Україні
Слава Нації.
Смерть ворогам
