Теплицька громада провела в останню земну дорогу Захисника України – Остапчука Руслана Миколайовича
987-ий день повномасштабної війни… 987-ий день нестерпного болю втрат, які стали невід'ємною частиною нашого сьогодення. Ми живемо оповиті страхом і тривогою, бо за мир і спокій на нашій землі платимо жахливу ціну – життя. Кожне втрачене життя - це болюча рана, яка ніколи не загоїться.
Сьогодні Тепличчина знову прощалася із полеглим на війні з московитами Захисником, військовослужбовцем Збройних Сил України, який сплатив страшну ціну за наше мирне життя …
ОСТАПЧУК Руслан Миколайович, житель Теплицької громади, який до останнього подиху захищав Україну...
Руслан народився 16 липня 1980 року в містечку Христинівка, там закінчив школу, продовжив навчання у Монастерищенському училищі, де здобув професію зварювальника. Далі робота за фахом. З Тепличчиною пов’язав своє життя, зустрівшись з нашою землячкою Марією Запорожець. Згодом одружилися та разом виховували двох синів. Руслан був світлою людиною, любив життя, сім’ю, друзів. Його простота, доброта та щирість приваблювали всіх. Завжди з теплою усмішкою на обличчі, завжди привітний, уважний та справжній... Попереду було ціле ЖИТТЯ. Але доля розпорядилася по-своєму…
З початку повномасштабного вторгнення Руслан допомагав військовим. В жовтні 2022 року добровольцем приєднався до лав ЗСУ. Служив на посаді старшого механіка-водія танкового взводу танкової роти військової частини. Під час служби зарекомендував як мудрий, розсудливий, високопрофесійний військовий. Виконував відмінно свої функціональні обов’язки. Був відважним, вмотивованим воїном, надійним товаришем по службі, на нього можна було покластися. Не боявся приймати рішучі дії, і саме це допомагало йому витримати найбільш пекельні фронти війни, щоб відважно, рішуче і непохитно стояти у перших рядах. Він вірив і знав, що Перемога обов’язково буде, і він наближав її як міг.
Але підступність війни не має меж, її пекельне та криваве жорно знищує на своєму шляху долі, руйнує плани та надії, руйнує цілий всесвіт людини…
30 жовтня 2024 року під час виконання бойових завдань, відданий військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу і незалежність молодший сержант Руслан ОСТАПЧУК загинув в районі населеного пункту Леонідово, Суджанського району Курської області. Він з честю виконав свій військовий обовʼязок, присвятивши своє життя служінню Батьківщині.
Воїну назавжди 44… На віки-вічні його ім'я буде вписане в історію нашої громади та України.
Сьогодні востаннє нашому Воїну віддали військові почесті. На честь військовослужбовця небо гучно пронизав трикратний стрілецький салют… Тепер Руслан навічно з небесною вартою, а над його могилою навіки майорітиме синьо-жовтий стяг.
Немає жодного людського слова, яке б могло утішити скорботну родину бійця, адже ця рана ніколи не загоїться. Проте нехай світлі спогади про Руслана Миколайовича завжди будуть сильнішими за смерть…
Свій останній спочинок Руслан знайшов у Теплику – де відбулися найяскравіші моменти його життя, і де так чекали на нього кохана дружина та сини…
Теплицька громада розділяє з родиною цей важкий біль. У скорботі низько схиляємо голови перед мужністю бійця. Вічна пам'ять та шана Воїну, який віддав своє життя за Україну. Пам'ятаймо ціну кожного ранку.
Герої не вмирають, вони продовжують жити в наших душах, серцях, словах, очах та вчинках... Вони залишаються з нами – щоб ми завжди пам’ятали, якою ціною заплачено за кожен день мирного життя. Щоб наступні покоління пам’ятали на генетичному рівні хто ворог і хто грабував, гвавтув та вбивав аби не пробачили тим вбивцям ніколи.
Слава нації…
Смерть ворогам
