Сьогодні Теплицька громада провела в останню земну дорогу свого захисника - Віктора ПОКИНЬБОРОДУ
Російська війна продовжує свої страшні жнива і сіє у серцях людей смуток та горе. Сьогодні Теплицька громада знову зустріла свого сина-захисника «НА ЩИТІ» і провела його в останню земну дорогу.
Віктор Васильович ПОКИНЬБОРОДА - український Захисник та Воїн, життя якого обірвалося при виконанні бойового завдання на Сумщині…
Народився Віктор 1 червня 1978 року. Дитинство і шкільні роки минули у селі Мала Мочулка. Після закінчення місцевої школи вступив до Вінницького професійного училища, де здобув професію газозварювальника. Повернувся у рідне село і працював у сільськогосподарському підприємстві та на різних сільських роботах. Односельці відгукуються про Віктора як про працелюбного та надзвичайно освіченого і начитаного чоловіка.
На захист України Віктор ПОКИНЬБОРОДА став 8 липня 2024 року. Служив навідником 1 десантно-штурмового відділення, 2 десантно-штурмового взводу військової частини. За такий короткий час служби він проявив себе як сміливий та відважний воїн. За словами командира Віктор зарекомендував себе з позитивної сторони. Функціональні обов’язки виконував відмінно, користувався авторитетом серед побратимів. Мав добрий рівень мотивації до військової служби. Гідно та віддано виконував свій військовий обов’язок. Намагався підтримувати високий моральний дух у підрозділі. Був здатний критично оцінювати свою діяльність та стійко переносив інтенсивні навантаження. Він боровся за нашу перемогу і вірив у неї до останнього подиху.
04 вересня 2024 року захищаючи Батьківщину, виявивши стійкість і мужність, під час виконання бойових завдань у бою з окупантами поблизу населеного пункту Биздрик Сумської області, солдат ПОКИНЬБОРОДА Віктор Васильович загинув.
Війна несе горе і порожнечу, додає срібла у волосся, оселяє в серцях людей печаль та смуток… Все більше майорять Державних Прапорів з чорними стрічками на кладовищах. Це наслідки кривавого «російського миру». І така ціна нашої незалежності від того «миру».
Державний Прапор України від імені родини прийняла хрещена мати Віктора – Людмила. Звучав Гімн України та трикратний військовий салют. І на кладовищі в селі Мала Мочулка з’явилась п’ята могила під синьо-жовтим знаменом. І ще одна душа, за все Богом прощена, полетіла у Небесне Військо.
Ми ніколи не пробачимо окупантам того жаху, який проживаємо зараз. Завжди пам’ятатимемо кожного полеглого захисника, кожного Героя, який загинув за Україну, за волю українського народу.
Нехай буде доброю і світлою пам'ять про Віктора Васильовича, нехай легко буде йому там, у світах кращих, серед побратимів. Бо там рани їхні більше не болять… Усе прощав Герою у цей день Бог, як і люди. Мабуть, і Віктор не мав ні на кого зла, бо був доброю людиною.
Ніколи не буде прощення лише росії, що розв’язала цю страшну жорстоку війну, в якій гинуть українці.
Вічна пам’ять тобі, Вікторе.
Вічна пам’ять усім, хто поклав життя за Україну.
