Сьогодні Теплицька громада провела в останню земну дорогу Захисника України – Мельника Сергія Володимировича
Не такого повернення додому єдиного сина чекала мати. Не такого гільця і коровая на подвір'ї для сина вона хотіла... Але доля розпорядилась інакше. Через несправедливу і жорстоку російську війну, яка продовжує сіяти смерть і розруху на українські землі – в боях гинуть наші воїни. Ті, кому б ще жити, творити та працювати. Натомість вони стають нашою історією, героїчною пам’яттю та вічним болем…
Сьогодні Теплицька громада провела в останню земну дорогу свого сина, Захисника України – Мельника Сергія Володимировича, жителя смт Теплик.
Народився Сергій 10 червня 1983 року. Навчався в Теплицькій школі №2, далі продовжив навчання у Теплицькому аграрному ліцеї, де здобув професію електрика. Пробував себе на різних роботах в різних сферах. Працював в Києві, Вінниці, однак повернувся до рідного дому в Теплик, де також знайшов роботу у місцевому бізнесі. Був хорошою людиною з добрим серцем, люблячим сином, надійним другом.
11 червня 2023 року Сергій приєднався до лав ЗСУ по мобілізації. Проходив службу на посаді оператора 2 взводу протитанкових ракетних комплексів військової частини А4576. Завжди відповідально ставився до виконання бойових завдань, не раз виручав бойових побратимів. Свідченням патріотизму та відданості воїна стала нагорода – нагрудний знак «Ветеран війни».
Свій останній бій Сергій прийняв 12 травня 2024 року в районі населеного пункту Часів Яр, Бахмутського району Донецької області. Прийняв, як і належить справжньому Воїну, – мужньо й героїчно. Перед боєм він ще встиг поговорити з мамою і далі тиша… Страшна і німа тиша, яка розриває серце і душу на шматки.
Сергію назавжди 40… Він залишиться у нашій пам’яті, як гідний син своєї Батьківщини, мужній Воїн, Герой. Своє коротке життя він присвятив людям. Він не встиг створити сім’ю, нажити якісь матеріальні цінності чи житло, проте встиг віддати свій обов’язок перед Батьківщиною – за Україну, за її незалежність, за майбутнє дітей він віддав найдорожче що в нього було – життя.
Живим коридором, ставши на коліна, проводжали тепличани свого Захисника, аби вшанувати його пам'ять та висловити свою вдячність за жертовність. У траурній процесії несли весільне гільце та коровай. Церемонія поховання відбулася з усіма військовими почестями. Останню шану Воїну віддали воєнним залпом, звук якого переповнював серця невимовним сумом за ще однією втраченою долею… Поховали Воїна на місцевому кладовищі під звуки Державного Гімну.
Спи спокійно, солдате, нехай Господь дарує тобі Царство Небесне та вічний спокій твоїй душі. Добра світла пам’ять про тебе і вдячність за твій подвиг назавжди залишаться у наших серцях.
Сьогодні, наші думки й серця разом з мамою Сергія – Людмилою Олександрівною. Нехай Господь Бог допоможе Вам пережити цю важку і непоправну втрату. Низький Вам уклін.
Герої не вмирають, вони живуть у наших серцях. Їхня душа відчувається в кожному нашому подиху, в кожному стукоті серця. Вони залишаються з нами – щоб ми пам’ятали, якою ціною заплачено за кожний ранок, за кожний день.
І щоб ми завжди пам’ятали, хто їх вбивав, і щоб не пробачили тим вбивцям ніколи ні ми, ні наші діти, ні наступні покоління.
Слава і низький уклін нашим воїнам.
Смерть ворогам.
