Теплицька громада провела в останню земну дорогу Захисника України – Білоуса Олександра Івановича
Сьогодні, 16 березня, жителі Тепличчини схилили голови у жалобі – громада проводжала в останню земну дорогу вірного сина України, військовослужбовця, свого захисника – Білоуса Олександра Івановича, життя якого на злеті обірвала війна.
Сашко народився 19 січня 1986 року у селі Стражгород. Навчався у місцевій школі. Потім продовжив навчання у Теплицькому професійному аграрному ліцею. Далі строкова військова служба, після якої знову повернувся до рідного села. Спочатку працював у сільськогосподарському підприємстві, а потім – пробував себе на різних роботах в різних сферах. Створив чудову міцну родину. На роботі був сумлінним і відповідальним, вдома – люблячим і турботливим. Попереду в Олександра було ціле життя, мрії, плани на майбутнє, які перекреслила цинічна, підла та безжальна війна московитів проти України…
11 червня 2022 року Сашко приєднався до лав ЗСУ по мобілізації. Проходив службу на посаді стрільця-помічника гранатометника 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини А7093. За плечима в Олександра найгарячіші точки зіткнення з ворогом – це Бахмут, Авдіївка. Він брав участь у звільненні Херсону. Сумлінно й професійно виконував свої обов’язки. Свідченням патріотизму та відданості воїна стала нагорода – нагрудний знак «Ветеран війни».
Тяжка, кривава та виснажлива боротьба за мир на українській землі нещадна. В цій боротьбі московити забирають найдорожче – життя наших захисників. 10 березня 2024 року поблизу н.п. Синьківка Куп’янського району Харківської області наш земляк Олександр Білоус загинув під час виконання бойового завдання. Він до кінця залишався вірним присязі Батьківщині і віддав своє життя за Перемогу, на яку ми всі так чекаємо.
Олександр Білоус був справжнім патріотом, вірним захисником України, прикладом хоробрості й відваги. Таким він назавжди залишиться у пам’яті рідних та близьких людей.
Побивалася мати, припадаючи до труни, в якій уже вічним сном спочив її син-Герой, згорьована дружина воїна ледь трималась на ногах, батько схилив голову у німій скорботі… І не знаходилось слів для розради, і ніколи їх не буде…
Схиляємо голови перед відважністю, стійкістю та патріотизмом Олександра Івановича. Поділяємо біль з родиною, глибоко співчуваємо батькам, дружині, доньці, сину та сестрі. Нехай спільне горе переллється в світлу пам’ять про дорогу для всіх людину.
Гучні три постріли у небо та Гімн України сповістили, що душа Воїна навіки упокоїлася у рідній землі. Тепер Олександр навічно в Небесному Воїнстві. Мужньому воїну назавжди 38… Над його могилою навіки майорітиме синьо-жовтий стяг Героя-Захисника…
Пам’ятаймо, яку страшну і надвисоку ціну уже 10 років доводиться платити українцям за свою свободу. Розповідаймо дітям і онукам, що росія ненавидить і вбиває нас лише за те, що ми українці. Щоб не лише ми, а й наші нащадки ніколи не пробачили звірств кривавих російських загарбників.
Свято шануймо подвиг тих, хто навічно тримає військову варту з небес. Герої не вмирають, вони продовжують жити в наших серцях та душах.
