Теплицька громада провела в останню земну дорогу Захисника України Володимира Мельника
Горем і смутком оповита вся Україна. Війна, яку розпочали росіяни проти українців приносить безмежне горе в українські родини, вириває із земного світу молоді життя, приносить біль, розпач, страх, ненависть, лють і невимовний крик втрат.
Сьогодні Теплицька громада провела в останню земну дорогу захисника України, славного Воїна – Володимира Мельника, командира зенітно-артилерійського відділення зенітного артилерійського взводу зенітної ракетно-артилерійської батареї військової частини А4741.
Володимир Сергійович Мельник народився і виріс у Теплику, навчався в школі №2, по закінченню якої вступив до Уманського аграрного університету, де здобув дві вищі освіти – агрономічну та економічну. Понад одинадцять років працював на Бджільнянському спиртовому заводі.
Добрий, щирий, відповідальний, чесний, інтелігентний, порядний, доброзичливий, скромний і трішки сором’язливий – так про Володю відгукуються тепличани і всі, хто його знав. А ще він був надзвичайно турботливий і люблячий син та брат... Він будував свої плани на майбутнє, вдихав кожну мить свого життя, мріяв… Але не судилось їм здійснитись.
14 січня 2024 року під час виконання бойового завдання, відданий військовій присязі та Українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу і незалежність Володимир Мельник загинув поблизу населеного пункту Очеретине Покровського району Донецької області.
Йому назавжди 39… Підла смерть, яку сіє на нашій землі московська орда, вирвала повного сил та оптимізму чоловіка, якого попереду чекало світле і перспективне майбутнє, якби не ця проклята війна.
В голові лише одне питання: чому?… Чому те всюдисуще кацапське кодло вбиває наших людей? Чому трощить наші домівки і все живе? Чому вони такі ненаситні… І зі страхом усвідомлюємо, що це риторичне питання… Бо адекватного пояснення у всьому, що робить московська орда просто немає…
Немає нічого страшнішого для батьків, як ховати власних дітей. Не можна передати словами, що пережили після звістки про загибель сина батьки. Чи оговтаються вони від думки, що його вже немає серед живих? Навряд чи… Ніколи рідні не виплачуть сліз...
Важко знайти слова розради, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної людини та нехай добрий, світлий спомин про Воїна стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті.
На знак глибокої вдячності за жертовне служіння у лавах Збройних Сил України представник Теплицького ТЦК і СП вручив рідним пам’ятний лист від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Державний Прапор України, що огортав домовину Воїна передали згорьованій матері Наталії Григорівні, як символ синової мужності та відданості Україні.
Гучні три постріли у небо та Гімн України сповістили, що душа Воїна навіки упокоїлася у рідній землі.
Низько схиляємо голови перед твоїм подвигом, Володимире. Нехай ніщо не затьмарить твого вічного спочинку.
Тепличчина завжди пам’ятатиме своїх Героїв, які пожертвували найдорожчим - власним життям заради України, щоб в мирі і безпеці зростали наші діти.
Герої не вмирають, вони поповнюють ряди небесного війська і вічно живуть в пам’яті тих, хто їх любив…
