Сьогодні Теплицька громада провела в останню земну дорогу свого Захисника - Мирослава Сергійовича Рудого
Проклята війна продовжує безжально виривати молоді життя синів України. Виплакані ріки сліз за нашими захисниками, які відходять у вічність молодими, у розквіті сил. І все тому, що клятий ворог прийшов на нашу землю.
Сьогодні Теплицька громада з важким серцем і болем провела в останню земну дорогу свого Захисника, Воїна. Загинув за Україну син, батько, чоловік, брат, наш земляк Мирослав Сергійович Рудий.
Він загинув 20 жовтня 2023 року під час виконання бойових завдань поблизу населеного пункту Невельське Донецької області.
Мирославу були лише 31…
Його військовий шлях розпочався з 2019 року. Тоді він разом з батьком підписали контракт із ЗСУ. За цей час Мирослав воював на різних ділянках фронту. Він був дуже сміливою і безстрашною людиною, справжнім воїном світла, для якого відданість обов’язку, честь та гідність вартували надзвичайно дорого, він не мав страху, завжди при виконанні бойових завдань був у перших рядах. Він був вірним другом, людиною слова, людиною мужності, зразком незламності та міцності духу. Він був справжнім Воїном. Саме так про Мирослава кажуть побратими.
Молодший сержант Рудий Мирослав Сергійович служив у відділенні підвозу засобів інженерного озброєння взводу інженерних загороджень інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення військової частини А1619.
Служив вірно, хотів, аби його родина і всі українці жили в мирній країні. За звитягу був відзначений нагрудними знаками «Ветеран війни» та "Золотий Хрест".
Мирослав Сергійович із честю виконав обов’язок щодо захисту своєї держави і до останнього подиху залишився вірним військовій присязі, українському народу та Україні.
Важко описати словами, як болить за тих, хто віддає найцінніше - своє життя за Україну. Сьогодні ми разом з рідними, близькими та побратимами Мирослава плачемо й сумуємо. Ми прощаємось з Воїном, знаючи, що його дух буде завжди з нами і його жертва ніколи не буде даремною.
Нехай спогади про Мирослава, про нашого сонячного Мирчика, завжди нагадуватимуть, що справжні герої живуть у наших серцях, нашій пам’яті, нашій історії, нашому ставленні до його рідних.
Ми зобов’язані тим, що сьогодні стоїмо тут під мирним небом, їм, тим, що сьогодні в окопах захищають нас, гинуть за нас, за свою рідну землю. Завдяки їм Україна не помре ніколи.
Царство небесне нашому Захиснику, вічна та світла пам'ять.
Слава Україні
