Живі поки пам'ятаємо
24 лютого 2022 року, російська армія перейшла адміністративний кордон Херсонської області з анексованого Криму та розпочала окупацію регіону. Того ж дня засвистіли снайперські кулі. Потім почався артилерійський обстріл. Один із перших боїв прийняла танкова рота 59 бригади імені Якова Гандзюка, в якій служив Олександр. То були запеклі бої. Багато наших загинуло, в тому числі й Сашко.
Тоді, завдяки тим хлопцям, виграли час для української армії, щоб зібратися, перегрупуватися та підготувати нову оборону, вважають військові аналітики та експерти
Саша народився 19.10.2001року. Ще змалечку йому прийшлось не солодко – батько трагічно загинув, мати важко захворіла, тому виховувався в прийомній сім’ї в смт Теплик. По закінченню школи навчався в Теплицькому аграрному ліцеї, а після його закінчення, восени 2021 року, підписав контракт в ЗСУ.
Ті, хто знав Сашка, згадують його як веселого, доброго, товариського, трудолюбивого, сповненого оптимізму хлопця. У нього попереду могло б бути довге і щасливе життя… Не судилося… Війна обірвала його життя у розквіті сил та надій.. Воїну навіки 21…
Загинув Олександр поблизу села Раденськ, Олешківського району Херсонської області. Його тіло не зразу вдалось забрати з поля бою, тому що запеклі бої тривали кілька днів. По закінченню боїв, завдяки місцевим жителям 4 березня 2022 року, Олександра поховали в с.Раденськ.
Після перемоги ми обов’язкового перепоховаємо його з усіма військовими почестями на Тепличчині.
Саша, ми тебе пам’ятаємо…
Вічна шана тобі, Воїне. Нехай в мирі спочиває твоя добра душа, а пам'ять про тебе буде вічною...
Герої не вмирають