Теплицька громада попрощалася з Воїном-Захисником, вірним сином України Анатолієм Лоюком
Сьогодні Теплицька громада попрощалась із ще одним сином, мужнім Воїном, який загинув за Україну – Лоюком Анатолієм Миколайовичем.
Анатолій поклав своє молоде життя на Донеччині в районі населеного пункту Авдіївка. Він був вірний військовій присязі, відчайдушно протистояв ворогові, чітко виконував поставлені бойові накази, сміливо рвався до бою і до останнього подиху вірив у Перемогу.
За нашу незалежність віддав найцінніше - своє молоде життя. В нашій пам’яті він назавжди залишиться 26-річним Героєм.
Народився Анатолій Миколайович Лоюк у с. Росоша 19.01.1997 року. Закінчив школу. Вступив до Національної академії Національної гвардії України. Анатолій мав звання майора, був командиром 2 бойової групи 3 групи спецпризначення "ОМЕГА" Національної Гвардії України. Він став захисником за покликом серця, воїном за силою духу.
З 24 лютого 2022 року Анатолій разом з побратимами стояв на захисті своєї країни, вони відбивали ворога в усіх гарячих точках повномасштабної війни. Він особисто знищив 3 танки та 4 БМП.
Після перемоги Анатолій мріяв одружитись... Не встиг… Безжальна війна в одну мить обірвала молоде життя. Анатолій загинув 31 березня 2023 року під час виконання бойового завдання.
У Захисника залишилися мати, батько, сестра та кохана дівчина.
Нічим не розрадити рідних та близьких Воїна, загиблого у пеклі війни, у якого попереду мало б бути довге і щасливе життя, якби не та клята кремлівська орда, яка прийшла на українську землю щоб руйнувати, ґвалтувати і вбивати. Такого не повинно бути.
Біль мами та батька за сина, котрого вбили на війні... біль дівчини, якій зламали долю, яка овдовіла ще й не одружившись... біль сестри, що втратила частиночку себе…
Сліз не стримував ніхто, бо в цій біді немає байдужих. Це наш спільний біль, спільна втрата і спільне горе...
Герої не вмирають, вони просто відходять у вічність і захищають нас з Небес. Їхня душа відчувається в кожному нашому подиху, в кожному стукоті серця. Вони залишаються з нами – щоб ми пам’ятали, якою ціною заплачено за кожний наш ранок, за кожний день.
І щоб не пробачили тим вбивцям ні ми, ні наступні покоління.
Дякуємо тобі, Анатоліє Миколайовичу, за відданість та самопожертву. Добрий, світлий спомин про тебе стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав тебе, любив і шанував.
Слава Україні 
Слава її Героям
