8 січня 1935 року народився Василь Симоненко
«Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
і орди завойовників-заброд!
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!»
8 січня 1935 року на Полтавщині народився поет, журналіст, один з найяскравіших представників шістдесятництва Василь Симоненко. Він був першим паростком хрущовської відлиги і першою жертвою системи, яка панічно боялася мислячих людей.
Після закінчення школи Симоненко вступає на факультет журналістики Київського державного університету ім. Шевченка. Працює в редакціях газет Черкащини.
Навесні 1960 року в Києві було засновано Клуб творчої молоді, учасниками якого були Алла Горська, Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк та інші. Саме з ініціативи Клубу розпочався пошук місць масового захоронення жертв сталінських репресій. Василь Симоненко з колегами долучився до збору свідчень про трагедію, особисто об’їздив околиці Києва, шукаючи свідків. Тоді вперше було відкрито місця таємних масових поховань на Лук’янівському та Васильківському кладовищах, у Київських лісах.
Величезне враження на нього справив випадок, коли на галявині Биківнянського лісу він побачив хлопчаків, які грали у футбол. За м’яча їм слугував... череп із діркою в потилиці. Ще два черепи позначали лінію воріт.
Після цього Василь разом із іншими членами Клубу складає і надсилає до Київської міськради Меморандум із вимогою оприлюднити місця масових поховань і перетворити їх у національні місця скорботи та пам’яті. Такого зухвальства система простити не змогла — за Симоненком встановлюється нагляд.
Його поезії, які допускалися до друку, коригувалися, «приводилися до норми». Під час однієї з творчих зустрічей на сцену надійшла записка: «Яку це Ви самостійну Україну маєте на увазі, коли пишете: «Хай мовчать Америки й Росії...», «Маю я святе синівське право з матір’ю побуть на самоті». Василь сказав: «У мене Україна одна. Якщо автор запитання знає другу — хай скаже. Будемо вибирати». Влітку 1962 року Симоненка заарештовують.
Наступного дня колеги розшукали його у відділенні міліції аж у містечку Сміла, що за 30 кілометрів від обласного центру. В машині Василь показував синці, розповідав, як його били, скаржився, що «ніби щось обірвалось усередині». Саме після цієї «зустрічі з владою» в Симоненка починаються проблеми з нирками, що й стало причиною смерті у неповні 29 років.
Під час похорону до рук друзів поета потрапляють його щоденники й архів. Однак після цього Симоненка в Україні не видаватимуть ще 15 років.
