18 травня – День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу
18 травня 1944 року – день початку депортації кримських татар, один з найтрагічніших епізодів в історії Кримського півострова. Сама операція, проведена військами НКВД, тривала лише три доби. Стільки часу знадобилося, щоб під дулами автоматів завантажити майже двісті тисяч осіб у товарні вагони.
Але поїздка у важких умовах стала лише першою смертельною перешкодою з безлічі, які ще треба було пережити спецпереселенцям. Відсутність житла, їжі і будь-яких інструментів для обробки землі – шанси вижити на чужині були мінімальними. Уже в перші півроку депортації загинуло тридцять тисяч кримських татар – кожен п'ятий представник народу. Це офіційно підтверджена цифра, що фігурувала у звітах НКВС Узбецької РСР.
Інформація про кількість загиблих ретельно приховувалася від населення, і тому кримські татари були змушені таємно вести перепис представників народу. За його даними, до кінця шістдесятих років ХХ століття загинуло 46% від загального числа депортованих.
Після депортації була знищена матеріальна та духовна спадщина кримських татар, конфісковано все їхнє нерухоме й рухоме майно, запаси продовольства, ліквідовані книгозбірні, закриті бібліотеки, школи, мечеті. Радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар. 25 червня 1946 року Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР, а протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки було замінено на стандартні радянські назви.
З часу проголошення незалежності Україна взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації. 20 березня 2014 р. Верховна Рада України прийняла постанову № 1140-18 «Про… гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», якою визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі України, а також 17 квітня 2014 року Закон України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою».
У 2016 році Верховною Радою України перейменовано 75 одиниць адміністративно-територіального устрою АР Крим та м. Севастополь, назви яких містили символіку комуністичного тоталітарного режиму. За рекомендацією Українського інституту національної пам’яті переважній більшості перейменованих населених пунктів повернуто історичні кримськотатарські назви, що стало практичною реалізацією передбаченого статтею 3 Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» забезпечення державою права депортованих осіб на повернення історичних назв населених пунктів, що були перейменовані за часів СРСР у зв’язку із здійсненням депортації.
В останні роки найважливішою подією в справі збереження пам'яті про депортацію та її жертв ставали щорічні багатотисячні жалобні мітинги в Сімферополі.
Але після анексії Криму російська влада вшановувати пам'ять невинно убієнних фактично заборонила.
Україна ніколи не відмовлялася від визнання актів органів колишнього СРСР щодо відновлення прав депортованих, а з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації.
Українці повинні пам’ятати, щоб не допустити знову.
