Теплицька громада попрощалась із військовослужбовцем Валерієм ЛІННИКОМ
Кожного разу, коли ми проводимо в останню путь наших Героїв, серце стискається від нестерпного болю, який стає сильнішим...
Сьогодні Теплицька громада попрощалася з Валерієм Анатолійовичем ЛІННИКОМ, який помер від ран та ускладнень зі здоров’ям 27 серпня цього року у Головному військовому клінічному госпіталі в м.Київ.
Валерій народився 26 травня 1970 року в селі Росоша, тут ріс і навчався. Створив сім’ю. Разом з дружиною виховували доньку та сина.
За мирного життя Валерій працював і в сільському господарстві у галузі тваринництва, і на ремонтних роботах, і вшколі різноробочим. Односельці кажуть, що мав «золоті руки». Усі, хто знав Валерія, цінували його за щирість, доброту та готовність завжди прийти на допомогу. Він безмежно любив своїх рідних, підтримував, піклувався про них. Був чудовим батьком, гарним другом та щирою людиною.
З початку повномасштабного вторгнення московських окупаційних військ, Валерій записався до лав територіальної оборони. Потім, 18.01.2023 року, був мобілізований до лав ЗСУ . Спочатку служив на стрільцем. Воював на Лиманському та Курському напрямках. Під час бойових дій отримав поранення та контузії, довгий час був на лікуванні.
27 серпня цього року помер у Головному військовому клінічному госпіталі в м.Київ .
Не стало захисника, батька, чоловіка, друга, людини, яку ми знали як добру, щиру, усміхнену. Саме таким ми й будемо його пам’ятати.
В останню земну дорогу Теплицька громада провела алерія Анатолійовмча з усіма військовими почестями. У мить прощання на кладовищі звучав Державний Гімн України та постріли пам’яті.
Державний Прапор України, що огортав домовину Воїна передали сину Захисника, як символ батькової сили, мужності та відданості Україні. Гучні три постріли у небо та Гімн України сповістили, що душа Воїна навіки упокоїлася у рідній землі.
Теплицька громада схиляє голови у глибокій скорботі та сумує разом із родиною Валерія.
Ми завжди знатимемо, якою ціною живемо...
